Mennonite Centre Homepage Title page Introduction Chapter 1, Chapter 2, Chapter 3, Chapter 4, Chapter 5, Chapter 6, Chapter 7, Chapter 8, Chapter 9, Chapter 10, Chapter 11, Chapter 12, Chapter 13, Chapter 14, Chapter 15, Chapter 16, Chapter 17, Chapter 18, Chapter 19
Довідник менонітських поселень
3
Загальний огляд
У 1789 р. перші менонітські переселенці з Пруссії та Данцига прибули на береги ріки Дніпра, на землю, яка тоді називалася Новоросією (тепер частково Центральна, Східна та Південна Україна). Протягом наступних 125 років їм вдалося створити тут нові колонії та поселення і розвинути їх у велику мережу процвітаючих громад, які прийнято тепер називати менонітською спільнотою.
Перше менонітське поселення створено у 1789 р. на о. Хортиця в районі Катеринослава. У 1804 р. 80 км на південний схід від Хортиці новоприбулі іммігранти заснували колонію Молочна, яка розмістилася на території Таврійської губернії. На той час у хортицьких колоніях проживало вже 462 родини. У 1835 р. населення колонії Молочної налічувало 6 000 осіб, що становило 1200 родин. У той час міграція з Пруссії сповільнилася. У 1850 роках у Пруссії було видано новий указ про військову повинність, і у відповідь на нього майже 500 менонітських родин переселилося до Росії у колонії Ам Тракт (1855 р.) та Олександерталь (1859 р.), що над Волгою. Усі наступні колонії в Росії утворені переселенцями з цих осередків – Хортиці, Молочної та двох волзьких колоній, які вважалися материнськими колоніями усіх поселень російських менонітів.
Населення аграрних громад росло дуже швидко. Згодом через те, що земля у межах колонії за законом не могла підлягати розподілу, утворилося багато безземельних менонітів, і їх число зростало. Для наступних поколінь проблема землі набула кризового характеру. У 1860 роках, після довгого обговорення, було намічено план вирішення цієї проблеми. У колонії Молочній серед безземельних почали розподіляти резервну землю, яку колись планували здавати в оренду, щоб виручені від неї гроші використати для розвитку колонії. Були введені спеціальні податки та утворено фонд закупівлі землі у нових дочірніх колоніях за для наступних поколінь.
Тоді, у другій половині ХІХ ст., поступово виникла низка дочірніх колоній, які були засновані спочатку в європейській частині Росії, а потім і за Уралом, у Сибіру. Оскільки меноніти приватно теж могли купувати або орендувати землю (багато хто з них саме це й робив), почали виникати приватні помістя та хутори. У 1914 р. менонітське населення Росії налічувало 104 000 осіб.
Дочірні колонії мали свій неповторний менонітський вигляд, що робило їх дуже схожими на материнські. У 1898 р. Х. Ван дер Сміссен у журналі “Petermann’s Mitteilungen” («Новини від Петермана») описував менонітське поселення наступним чином:
“...Ми побачили процвітаюче село, яке було організоване точнісінько за прикладом їх материнської колонії, і це відчувалося у всьому – діалекті, звичках та релігії. Хоча адміністрація часто була російською, у поведінці, мові та способі життя менонітські села незаперечно залишалися німецькими. Піонери культури демонстрували, що німецька наполегливість, бережливість та ефективна праця можуть перетворити безлюдні степи та некультивовану колись землю ”
Наведений список менонітських поселень є настільки повним, наскільки це можливо було відтворити. Короткий огляд кожного з населених пунктів містить інформацію стосовно дати заснування, місцезнаходження та деталей закупівлі землі. У списку зазначені приватні хутори, але відсутня інформація про помістя, про які йдеться у розділі 17. Колишні менонітські поселення у сьогоднішній Україні детально описані в окремих розділах.
Ак-Мечеть
Поселення було засноване у 1882 р. 60 менонітськими родинами з колонії Ам Тракт, що розташовувалася поблизу Хіви (Туркестан, Середня Азія). Община, яку очолював Клаас Епп, складалась з 156 сімей так званих міленіалістів. Міленіалізм (також відомий як хіліазм) ґрунтувався на безпосередній інтерпретації біблейського тексту, вірі про неминуче пришестя Христа на землю та встановлення його 1000-літнього царювання. Міленіалісти прибували сюди потягом окремими групами у продовж 1880 – 1881 рр. Їх мета полягала у тому, щоб уникнути російського законодавства та служби у лісництвах, знайти притулок за скорботних часів «кінця світу». Спочатку вони зупинились у Бухарі, де заснували селище Ебенезер, оселившись у землянках та збуджуваних понад ними невеликих будинках. Але їх намагання отримати землю викликали суперечки з боку місцевого суспільства, тому хан Бухари примусив їх залишити поселення, зруйнувавши їхні будинки. Громада перезимувала у с. Зерабулак та на початку 1882 р. рушила у напрямку до Хіви на відстань 1000 км. Подорожуючи р. Амудар’я, вони наприкінці 1882 р. досягли Петроолександрівського форпосту, де вони змогли придбати будівельні матеріали. Продовжуючи свій шлях униз за течією, через10 діб вони досягли каналу Лаузан, де заснували с. Лаузан. Однак через рік група розпалася через суперечки, труднощі в обробці землі та напади місцевих мусульман. Багато членів тієї групи емігрувало до Америки, хоча дехто приєднався до менонітської громади аулу Ата. У квітні 1884 р. 39 родин, що вирішили залишитись, отримали можливість оселитись на подарованій ханом території невеликого обгородженого саду площею 5 десятин. Сад мав назву Ак Мечеть (у перекладі «Біла мечеть»). Таку ж назву отримало нове поселення. У центрі селища, неподалік від домівок, були збудовані церква та школа. Внутрішнє облаштування домівок було традиційним для російських менонітів, хоча зовнішній вигляд будівель був адаптований до техніки місцевого будівництва. Будівлі мали плоскі дахи та глиняні стіни. На відміну від інших традиційних місцевих будівель, стіни були збудовані із суміши глини та піску. Такі стіни виглядали наче бетонні, з вбудованими у них вікнами та дверима. Хан, вражений майстерністю менонітських теслярів, найняв них за для реалізації свого особистого проекту. Працюючи разом та розподіляючи прибуток поміж собою подібно до кооперативної моделі, майстри також працювали на користь Хіви, збудувавши дві будівлі європейського стилю: пошту (1910) та шпиталь (1911–1913). Напрями підприємництва менонітів були пов’язані з торгівлею пиломатеріалами, виробами з металу та посудом. Поселенці також ознайомили місцеве населення з новими формами ведення сільського господарства. Ніхто не турбував поселенців до 1935 р., коли за небажання організувати колгосп вони були заарештовані та вислані у пустелю біля Самарканду. У теперішній час не залишилось ані яких ознак колишнього існування менонітського поселення Ак Мечеть. Лише окремі місцеві вироби свідчать про деякі методи обробки матеріалу, колись передані менонітами.
Села, що належали до колонії Ак-Мечеть:
Ак Мечеть (1884)
Ебенезер (1881)
Лаузан (1882)
Альт Самара (див. колонія Олександерталь)
Ам Тракт, колонія
Колонію заснували на площі 14 тисяч десятин у Самарській губернії південніше від м. Саратова на берегах ріки Волги, поблизу від солевозного тракту, р. Тарлики та її притока – річки Малишивці. Сюди у 1854 р. прибуло 109 родин із Пруссії, а у 1897 р. населення колонії зросло до 1 176 осіб. Площа колонії з часом збільшилася до 15 400 десятин. Колоністи мали початковий капітал, тому колонія, незважаючи на не зовсім гарну землю, процвітала. На кожні три фермерські родини припадала одна купецька, що надавало фінансової можливості швидше зводити будинки, школи та церкви. У 1866 р. у селищах Кьоппенталь та Орлово були збудовані середні школи. У колонії діяло кілька представництв з продажу сільськогосподарської техніки, млини, цегельня, сироварня та кооперативний магазин.
У 1881 р. мешканці села Гансау на чолі з Клаасом Еппом-молодшим переїхали до Середньої Азії. Землю продали неменонітам. У 1924 р., коли цей район адміністративно став частиною АРСР німців Поволжя, багато мешканців емігрувало до Америки. Через п’ять років багатьох, хто залишився, вислали до таборів. У 1941 р. автономна республіка була ліквідована, а мешканці або розстріляні, або ув’язнені у тюрмах і таборах. Так закінчилася історія колонії Ам Тракт.
Список селищ колонії Ам Тракт:
Валуївка (1868)
Гансау (1854)
Гогендорф (1862)
Кьоппенталь (1855)
Лізандергей (1864)
Лінденау (1858)
Медемталь (1873)
Орлов (1867)
Остенфельд (1870)
Фрезенгейм (1860)
Амур
Поселення засноване у 1927 р. на березі річки Амур, поблизу міста Благовєщенськ, що у Східному Сибіру. Переселенці прибули на ці землі з найрізноманітніших менонітських колоній – від європейської частини Росії до Західного Сибіру. Колонія розмістилася неподалік від Транссибірської залізниці. Радянська влада запропонувала колоністам ці землі, оскільки вони були вільними і знаходились на відстані 10 000 км від Москви. Колоністи сподівались, що на такі далекі землі комунізм прийде не так швидко. Кожна родина отримала по 400 карбованців, знижку на залізничний квиток та по 5,5 десятин землі на кожну сім’ю. Спочатку люди будували землянки, але вже через рік тут виросли чепурні дерев’яні хатки. Населення колонії збільшилося до 2 300 осіб. У 1928 р. уряд почав насильницьку колективізацію, а, оскільки емігрувати з Країни Рад більше не було можливості, багато колоністів на початку 30 років нелегально переїхало через р. Амур до китайського. Харбін. Доля тих, хто залишився, невідома.
Список поселень колонії Амур
Поселення Усмань:
села
Айхенфельд (1927)
Блюменорт (1927)
Гнаденфельд (1927)
Зільберфельд (1927)
Розенталь (1927)
Поселення Савіта:
села
Гальбштадт (1927)
Орєхов (1927)
Прібрєжноє (1927)
Райнфельд (1927)
Шензее (1927)
Поселення Мухіно:
села
Богданівка (1927)
Юркіно (1927)
(інші села невідомі)
Поселення Нєвзоровка:
села
Нєвзоровка
(інші села невідомі)
Поселення Шуманівка:
село
Білоберезівка (1927)
Ебенфельд (1927)
Грюнфельд (1927)
Кліфельд (1927)
Мемрик (1927)
Нью-Йорк (1927)
Озерноє (1927)
Фріденсфельд (1927)
Шуманівка (1927)
Андреасфельд (див. розділ 8)
Апостолово
Село засноване наприкінці 1885 років переселенцями з Хортицької колонії на орендованій землі, що знаходилась на північний схід від Заградовки, у Херсонській губернії поблизу села Олексійфельд.
Аркадак, колонія
Колонію, що розмістилась на площі 9 414 десятин, у 1910 р. заснували 180 родин, які були вихідцями з Хортиці. Аркадак розмістився у Балашовському районі Саратовської губернії, на обох берегах р. Великий Аркадак, поблизу від залізничної станції з тією ж назвою. Через колонію проходила залізнична магістраль Урал – Рязань. Поселенці придбали у графа В’яземського землю та будівлі, сплативши за них 1 619 208 карбованців. У перші 10 років колонія, на теренах якої з’явились численні промислові об’єкти та підприємництво, процвітала. Під час революції доля була милостивою до мешканців колонії Аркадак у порівнянні з іншими колоністами. Після 1917 р. землі були перерозподілені залежно від кількості людей у родині. У 1925 р. населення колонії складало 1 500 осіб. У 1941 р. мешканці цілими селами були депортовані до азіатської частини СРСР, де умови проживання були набагато складнішими.
Список селищ колонії:
селище пізніше відоме як
Борисополь (1910) № 2/ Крестьянскоє
Владімірівка (1910) № 1/ Рабочеє
Вяземскоє (1910) № 5/ Октябрьскоє
Дмітрієвка (1910) № 3/ Красноє Село
Леонідовка (1910) № 6/ Комуністіческоє
Лідієвка (1910) № 7/ Трудовоє
Мар’яновка (1910) № 4/ Пролетарскоє
Аули Ата
Поселення засноване у 1882 р. у Центральній Азії неподалік від гори Алатау та селища Аули Ата (20 км на північний схід від міста Ташкент). Першими мешканцями були 100 менонітських родин, які проживали у колонії Молочній, а пізніше переїхали з Клаасом Еппом до Середньої Азії. З часом їм ставало все важче сприймати радикальні погляди Еппа, тому більшість членів громади покинула його, погодившись оселитись у Туркестані на більше ніж 1 000 десятинах землі, наданих владою. На подарованій їм землі селяни облаштували поселення. Їхні будинки нагадували менонітські, але мали яскраво виражений східний колорит та були збудовані з цегли-сирцю. У 1910 р. кількість населення досягла 1 000 осіб. Згодом, ще до Першої світової війни, деякі меноніти перебралися до Північної Америки. Після 1917 р. назва поселення була змінена на Ленінполь, а землі були піддані колективізації. Меноніти продовжували жити у цьому поселенні до розпаду СРСР.
Список селищ колонії
село пізніше відоме як
Гнаденталь (1882) Андрєєвка
Гнаденфельд (1882) Владіміровка
Гогендорф (1908) Козучак
Кьоппенталь (1882) Романовка
Миколайполь (1882)
Орлово (1891)
Баратов (див. розділ 14)
Барнаул (див. Славгород)
Бергталь, колонія (див. розділ 6)
Безенчук (відоме також як Пєсочноє (Пісочне))
У 1898 р. 10 молодих менонітських фермерів з колонії Олександерталь вирішили заснувати нове поселення на площі 2 000 десятин землі. Поселення отримало назву сусідньої залізничної станції – Безенчук. Колонія розмістилася на Транссибірській колії за 50 км від м. Сизрань Самарської губернії. Землю орендували на строк до 36 років на умовах подальшої оренди або викупу. Фермери імпортували зі Швеції нові сорти пшениці, якою засіяли землі експериментальної ферми поблизу Безенчука. Радянська влада ліквідувала поселення, а його мешканців було вивезено на Біле море, що на Півночі Росії.
Бесовка
Поселення виникло у 1892 р. поблизу залізничної станції Бесовка. Воно було дочірнім поселенням колонії Олександерталь. Сюди, на площу у 1 200 десятин, переселилося 20 родин.
Блюменгоф
Село заснували меноніти з Хортицької колонії у 1898 р. Було розташовано у Павлоградському районі Катеринославської губернії.
Борисово, колонія
Колонія виникла у 1892 р. Першими мешканцями були 80 менонітських родин з Хортицької колонії. На північний захід від колонії Ігнат’єво (що у Сантуринівській волості Бахмутського району) вони купили землю площею 4 800 десятин, заплативши за неї 433 500 рублів. Поселенці колонії належали до громади менонітської церкви с. Нью-Йорк Ігнатіївської колонії. У 1915 р. кількість населення складала 400 осіб. У селі Ніколайфельд, нині відомому як Миколай Поле, все ще збереглося декілька менонітських будинків.
Список селищ колонії Борисово
село пізніше відоме як
Кондратівка (1892)
Любомирівка (1892)
Ніколайфельд (1892) Миколай Поле
Борозенко, колонія (див. розділ 10)
Бразол (див. колонія Шьонфельд, розділ 11)
Бугульма
Меноніти з колонії Олександерталь у 1910 р. на 1 000 десятинах землі заснували нове поселення, що розташувалось поблизу м. Бугульма Самарської губернії. У 1914 р. населення с. Бугульма налічувало 50 осіб.
Візендорф
Поселення виникло у 1869 р. на 8 630 десятинах землі у Буличовській волості Павлоградського району Катеринославської губернії. Переселенцями були меноніти з Хортицької колонії.
Візенфельд
Поселення, засноване у 1880 р. менонітами з Хортицької колонії. Площа земель сягала 8 632 десятин. Колонія містилася у Булочовській волості Павлоградського району Катеринославської губернії.
Село Візенфельд – одне з двох селищ, що сформували поселення, було створене Яковом Девідом Раймером, одним із зачинателів Менонітської Братської Церкви. Восени 1879 р. він відкупив у трьох братів, що мешкали у с. Тенти, ділянку землі. За слухами, місцеві жителі називали ту землю “Магроба”, що походить від російського “мой гроб” (моя труна), оскільки вірили, що сюди приходив дух молодої жінки, яку жорстоко вбили на цьому місці. Першими, хто оселився тут у 1880 р., були троє синів Раймера та його зять. Сільські садиби містилися зі східної сторони головної вулиці, а з протилежного боку розташовувалися школа, кузня та одна садиба. Млин, будиночок чабана, колодязь та кладовище знаходилися у західній частині села позаду від головної вулиці. У Візенфельді також працювала фабрика з виготовлення цегли та черепиці.
У роки громадянської війни Візенфельд зазнав жорстокого нападу військ Нестора Махна. Мешканці змушені були рятуватися втечею. Є всі підстави думати, що село перестало існувати ще у 1919 р., але деякі джерела стверджують, що на початку 1920-х років сюди переїхали інші менонітські родини. До наших часів село не збереглося. І, хоча на місці колишніх будинків ростуть вікові дерева, у 1999 р. все ще можна було знайти фундаменти менонітських споруд. У 2006 р. на подвір’ї одного з українських селян було віднайдено нагробок Якова Девіда Раймера та його дружини, Вільгельміни (з роду Штраусс). Виявилося, що дід селянина добре знав подружжя Раймерів. Багато років потому, коли місцева влада перетворювала кладовище на поле, він переніс нагробки на своє подвір’я, чим і врятував їх від неминучого руйнування. На плиті зберігся напис:
• «Яків Раймер
29 січня 1818 – 13 листопада 1891
• Вільгельміна Раймер (з родини Штраусс)
22 квітня 181 – 11 листопада 1889»
Про інше село Візенфельдского поселення – Кронсфельд – майже не збереглось інформації.
Список селищ поселення Візенфельд:
села
Візенфельд (1880)
Кронсфельд
Волинь
Певний час територія Волині входила до складу Царства Польського, але з 1793 р., після другого розподілу держави, ці землі увійшла до Російської імперії. Волинь, що розташована на захід від Києва, знаходиться на Заході Україні. У 1801 р. на Волині оселилася невеличка громада прусських менонітів, які заснували поселення Карлсвальд. Найближчим містечком до нього було місто Острог. Згодом меноніти, що час від часу переселялись сюди малими групами, заснували на Волині нові поселення та села. Між 1836 та 1840 роками група менонітів переїхала з Волині на Молочну, де ними було засноване селище Вальдхайм (див. розділ 5). Деякі з переселенців повернулися на Волинь у 1848 р.
На Волині також селилися і швейцарські меноніти. Перша група прибула після 1797 р. Вони заснували кілька селищ неподалік від міста Дубно. Інші села виникли поблизу міста Новоград-Волинський. У 1874 р. майже усі швейцарські меноніти емігрували до США, до штатів Канзас та Південна Дакота.
Список селищ Волині.
Поселення Карлсвальд/ Карлсвальде:
села
Антонівка (1801–1812)
Карлсберг (1828)
Карлсвальд (1801–1812)
Фюрстендорф (1857–1874)
Фюрстенталь
Ядвінін / Ядвонін (1828 - 1857)
Інші поселення:
Генріхсдорф (1848)
Грюнталь
Йозефіне / Юзефін
Лінденталь
Меланієнвальд
Софіївка
Поселення швейцарських менонітів:
Березина
Вигранка
Едвардорф (1807)
Загоріж
Коловерть
Користь
Кутузівка (1861)
Нойманівка (1861)
Футтор
Змішані пруссько-швейцарські менонітські поселення:
Береза
Вальдхайм (1857–1874)
Городище
Досидорф (1828–1857)
Герценберг (відоме також як Олександрівка)
Село (площею 3 000 десятин) було засноване в 1880 р. колоністами з Молочної у Павлоградському районі Катеринославської губернії. Земля була придбана у аристократа Герценберга за ціною по 31 карбованець за десятину. У 1885 р. в селі збудували школу, яку збільшили в 1912 р. У 1898 р. кількість поселенців нараховувала 100, а у 1905 р. – 360 осіб. Третина поселенців належала до Орловської менонітської церкви, а решта відвідувала Менонітську Братську Церкву в Рюкенау. В окрузі розкинулося ще кілька маленьких приватних селищ на орендованій землі. Неподалік було розташовано багато маєтків.
Гохфельд
Село заснував Томас Вінс з с. Альтонау колонії Молочної. Воно було розташовано неподалік від с. Акімовка Мелітопольського району. Вінс купив 3 000 десятин землі, які у 1832 р. розподілив поміж своїми спадкоємцями.
Григор’ївка
Село заснували 25 родин – вихідців із колонії Фюрстенланд у 1889 р. на приватній землі (площею 2 906 десятин), що знаходилась поблизу с. Барвінково Ізюмського району Харківської губернії. Згодом до перших поселенців приєдналися ще 9 родин з колонії Неплюївка, 6 родин з Хортиці та 2 родини з колонії Баратов. Земля була придбана у генерала Григорія Щербачова за ціною 87 карбованців за десятину. Угіддя були розподілені поміж 41 господарством (по 70 десятин на кожне). Подвір’я займало одну десятину і мало розміри 64 х 170 метрів. Григор’ївка була дуже успішним поселенням. У 1890 р. тут збудували початкову школу, яка з 1906 р. надавала середню освіту. У 1904 р. громада вибудувала п’ятиповерховий паровий млин. До 1925 р. поселення складалось з 52 господарств з населенням 567 осіб. Мешканці відвідували менонітську церкву с. Нью-Йорк Ігнатіївської колонії. Селище постраждало за часів революції, а з 1927 р. воно було заселено українцями. Від менонітського минулого до теперішнього часу свідоцтв не залишилося.
Грюнфельд
Село Грюнфельд (іноді його вважають частиною поселення Ебенфельд) було засноване переселенцями з Хортицької колонії ще до 1898 р. Воно розмістилося в Андріївській волості Олександрівського району Катеринославської губернії.
Давлеканово (відоме також як Уфа)
Приблизно в 1894 р. меноніти придбали 15 000 десятин землі, що знаходилась між ріками Волга та Урал в Уфимській губернії біля станції Давлеканово, що неподалік від магістралі Самара – Уфа . Ще кілька років до того, в 1890 р., менонітські родини з Хортиці, Криму та Олександерталя почали оселятися довкола татарського містечка Давлеканово. Колонія не ділилася на традиційні села – засновники утворили групу з декількох хуторів. Деякі родини згодом переїхали до Давлеканово, утворивши там менонітський квартал. Близько половини міста Давлеканово виглядало як традиційне менонітське поселення. Меноніти володіли різними промисловими об’єктами, млинами та магазинами. У місті було збудовано дві менонітські церкви та велика середня школа. Це була перша менонітська школа в Росії, яка стала культурним центром усього поселення. У районі виникло кілька великих менонітських помість. Революція та громадянська війна стали катастрофою для поселенців. Хоча у 1926 р. більшість менонітів емігрувало до Північної Америки, у місті залишилося ще 1 800 менонітів, які працювали на покинутих 10 000 десятинах землі. Незабаром поселенців було депортовано до інших районів.
Список хуторів поселення
Хутір, відомий як:
Березівка (1894)
Голишево
Горчаково (1894)
Давлеканово
Еланская (дача) № 1
Еланская (дача) № 2
Еланская (дача) № 3
Еланская (дача) № 4
Еланская (дача) № 5
Еланская (дача) № 6
Каранбаш (хутір) (1894)
Кулік (хутір) (1894)
Сурово
Урта-Тау
Шінгак/ Шінгак-Куль
Юкала
Юрмакій (1894)
Деякі джерела також згадують наступні села як частину поселення Давлеканово:
Березовий Удрак
Блюменфельд
Каранбаш / Каранбах
Морозівка
Олександрівка
Паупау
Рейнфельд
Розенхайм
Дєєвка (див. Оренбург)
Дон
Між 1900 та 1903 роками були створені менонітські села у районі ріки Дон. Меноніти з колонії Молочної викупили 4 000 десятин землі поблизу російського містечка Міллерово (див. розділ 19), яке, з його великими млинами та заводами, стало центром менонітських промисловців, бізнесменів та фермерів.
Список селищ на Дону:
села відомі як
Мазаєвка (1900) Шонбрун
Ніколайполє (1903)
Ебенфельд (відоме також як Ровнополь)
Поселення засноване у 1903 р., коли до Самарської губернії Новоуспенського району прибула 81 менонітська родина з колонії Молочної та відкупила 2 550 десятин землі за ціною 204 000 карбованців. 21 сім’я отримала по 50 десятин, а 60 – по 25 десятин землі. Невдовзі виявилося, що земля була дуже поганої якості, і багато родин переїхало до інших місць.
Ебенфельд
Це поселення розмістилося в Андріївській волості Олександрівського району Катеринославської губернії. Його засновниками у 1898 р. були родини з Хортицької колонії. У 1926 р. у трьох селах (включаючи Грюнфельд) мешкало 187 менонітів. Загальна площа землі становила 2 100 десятини.
Ебраєр, колонія (див. Юденплан)
Заградівка, колонія
Зайферстланд (див. колонія Неплюївка)
Зарнево-Шорновка
Селище було засновано переселенцями з Молочної. Знаходилось у Павлоградському районі Катеринославської губернії. Поблизу було розташовано кілька помість.
Ігнат’єво, колонія (див. розділ 16)
Калантарівка
Поселення було засновано в 1910 р. на 4 000 десятинах землі менонітами з Молочної. Село розмістилося за 100 км на північний схід від колонії Суворовка у Ставропольській губернії, що на Кавказі. За землю сплатили 760 000 карбованців – по 190 карбованців за десятину. Угода була здійснена за посередництвом банку Азов-Дон. Поселення складалось з двох селищ та семи приватних ферм. У 1941 р. мешканці селищ були депортовані до Казахстану у район Караганди, куди радянський уряд спрямовував усіх радянських німців з кавказького регіону.
Список селищ поселення Калантарівка:
села
Обердорф (1910)
Унтердорф (1910)
Кисличевата (див. колонія Неплюївка)
Кістендей
Поселення, засноване в 1910 р. у Саратовській губернії.
Конозавод (див. Тракен)
Крим (див. розділ 7)
Кубань, колонія
Це поселення складалося із двох селищ і було засноване у 1863 р. на берегах ріки Кубань на Північному Кавказі. Сюди, на землі, які належали державі, переселилися переважно меноніти з колоній Молочної та Хортиці. Площа земель поселення становила 6 500 десятин. Ця колонія була тісно пов’язана з розвитком Менонітської Братської Церкви та одним з її засновників, Йоганном Классеном. Поселення заснували з ідеологічних міркувань, оскільки колоністи були прихильники саме цієї Церкви та бажали оселитись окремо. Вони належали до місцевої Менонітської Братської Церкви, будівля якої розмістилася у Вольдемфюрсті. Село Вольдемфюрст (також називають “верхнє село ”) та Олександерфельд (нижнє село”) розташовувалися настільки близько одне від одного, що їх вулиці з’єднувалися під прямим кутом. У перші роки існування обох сіл мешканці збудували школи. У с. Вольдемфюрст невеличка школа на одну кімнату з’явилася у 1866 році. Через 20 років будівлю розширили до двох кімнат, що дозволило розмістити у ній старші класи. Згодом школу ще декілька разів перебудовували, в наслідок чого вона збільшилась до 5 класних кімнат. Олександерфельдська школа спочатку також складалася з однієї класної кімнати, а після декількох перебудов її збільшили до чотирьох приміщень. Позаду будинків шкіл містилися кладовища. У 1913 р. в Олександерфельді заснували середню школу (Zentralschule), яка мала три класи. Вона розташовувалася у приміщенні кредитної спілки. На узгір’ї, що височіло над селами, мешканці побудували “музичний дім”. Згодом до основної будівлі добудували приміщення великого залу, у якому відбувалися концерти та різноманітні громадські заходи. Окрім цього мешканці користувалися поштою та аптекою, а лікарський кабінет обслуговував хворих. У селі також містилася адміністрація Великокнязівської волості.
З часом села досягли багатства та розквіту. Головним заняттям селян було розведення овець, вирощування виноградників, виробництво молока та молочних продуктів. Розвивалася і промисловість. Серед підприємств слід назвати фабрику сільськогосподарського обладнання Ґерца, сироварню, млини, магазини, майстерні. Активно працювала кредитна спілка, яка мала торгові функції та продавала зібране громадою зерно. Сама ж спілка володіла й борошномельним млином. У 1880-х до Кубані переїхало декілька родин з Молочної, які були прихожанами традиційної Менонітської церкви. Саме вони збудували власну церкву в 1890-х роках неподалік від “музичного дому”. У 1904 р. колонія нараховувала 2 000 осіб. Селища постраждали під час революції. Деякі меноніти, рятуючи життя, емігрували до Канади. Багато з тих, хто залишився, були заслані у табори, або на початку війни депортовані до Казахстану.
Нині території обох селищ об’єднані у с. Кочубеєвське. Тут дивом збереглося декілька колишніх менонітських будинків, серед яких, наприклад, будівля кредитної спілки, школи (колись належала селищу Вольдемфюрст), менонітської сироварні, частини фабрики Ґерца, а також старої аптеки. Хоча кладовища й були понищені, а нагробні плити викинуті у ближню лісосмугу, ще й досі існує можливість віднайти залишки нагробків з менонітськими прізвищами.
Список селищ поселення Кубань
село відоме як / тепер
Вольдемфюрст (1864) Великокнязівське / Кочубеєвське
Олександерфельд (1863 – 1866) Олександродар / Кочубеєвське.
Кузьмітський (див. Олександрівка)
Лазарево
Село, засноване у 1905 р,. переселенцями з колонії Ольгіно.
Маркусландт (див. розділ 8)
Мемрик, колонія (див. розділ 15)
Милорадівка
Поселення засноване в 1889 р. менонітами з Хортицької колонії (40 родин). Площа землі поселення дорівнювала 2 137 десятин і коштувала переселенцям 136 500 карбованців. Поселення розмістилося на відстані 100 км на захід від м. Катеринослав Верхньодніпровського району Катеринославської губернії. У 1898 р. в Катеринівці нараховувалось 85 мешканців, у Милорадівці – 91. Меноніти, разом із жителями колонії Шляхтин і Баратов, були прихожанами Ной-Хортицької церкви. Деякі з мешканців належали до Менонітської Братської Церкви, яка діяла у Милорадівці з 1908 р. В 1918 р. у селі відбулися масові похорони проповідника та шести молодих чоловіків, вбитих бандитами. В 1942 р. у селищі мешкало близько 300 менонітів. Село перестало існувати в 1943 р. після від’їзду останніх менонітів. Після громадянської війни у будівлі Менонітській Братській Церкви було відкрито школу, а за часів Другої світової війни – шпиталь. Будівля збереглася до наших часів. На місцевому кладовищі можливо знайти нагробки з менонітськими прізвищами.
Список селищ поселення Милорадівка:
села
Катеринівка (1889)
Милорадівка (1889)
Миропіль (див. розділ 10)
Миропіль
Село засноване в 1910 р. переселенцями з колонії Ольгіно.
Мінусинськ
Поселення створене на 4 000 десятинах землі у Мінусинському районі Єнісейської губернії (Сибір) у 1913 р. Заснували меноніти з колонії Ігнат’єво. В 1918 р. тут мешкало 32 родини.
Список селищ поселення Мінусинськ:
села
Краснівка (1913)
Розівка (1913)
Деякі джерела свідчать про те, що Краснівка також мала назву Шенау.
Молочна, колонія (див. розділ 5)
Морозово
Село засноване в 1872 р. менонітами з Хортиці. Землі (1 500 десятин) були придбані у попереднього власника – капітана Морозова. Селище було розташовано у Катеринославській губернії. Ціна землі становила 47 карбованців за десятину. Усього переселенці сплатила 70 500 карбованців. У селищі налічувалось 30 родин, кожна з яких володіла 50 десятинами землі.
Науменко, колонія (відома також як Петрівка)
Колонія була заснована в 1890 р. Її першими мешканцями були 90 менонітських родин з Хортиці та Молочної. Земельні угіддя колонії – 5 317 десятин. Меноніти сплатили за землю 425 360 карбованців. Колонія розмістилася у волості Барвінкове Ізюмського району Харківської губернії. Декілька менонітських родин проживали у с. Барвінкове (див. розділ 19), де володіли заводами, млинами, або займались іншими видами підприємництва. У місті були розташовані менонітська школи та церква. Іноді Барвінкове вважали частиною колонії Науменко. У 1905 р. населення колонії налічувало 700 осіб, більшість з яких належала до місцевої Менонітської Братської Церкви – філії церкви, що знаходилась у с. Айнлаге. Відомо, що мешканці конфліктували з владою з інтелектуальних та релігійних питань.
Список селищ поселення Науменко:
селиша
Василівка (1890)
Оленівка (1890)
Петрівка (1890)
Неплюївка, колонія (відома також як Зайфертсланд)
Колонія виникла у 1870 р. Її засновниками були 200 менонітських родин з Хортицької колонії. Площа колонії становила 10 000 десятин землі. Цю землю меноніти орендували в аристократа Неплюєва. Розмістилася колонія у Катеринославській губернії, у 16 км на північний захід від Нікополя. У 1898 р. в селах проживало від 200 до 230 мешканців. Деякі з них мали несприятливі умови оренди землі, і через великі виплати залишали селище. Село Гоффнунгсфельд було продане лютеранам у 1915 р. Після революції та громадянської війни населення колонії розпорошилося по різних селах, і Неплюївка перестала існувати.
У 1906 р. половина мешканців колонії належала до громади менонітської церкви у с. Борозенко. Громада не мала приміщення для зібрань, і селяни молилися у сільській школі. Решта колоністів відвідувала неплюївську Менонітську Братську церкву, велика споруда якої розмістилася у с. Штайнау. Ця громада була філією церкви с. Айнлаге. У 1918 р. місцеві євангелісти викупили будівлю храму у менонітів з метою розібрати його на будівельні матеріали для двох своїх церков.
Список селищ колонії Неплюївка:
села / також відоме як
Блюменфельд (1870) № 1/ Кисличевата
Гамбург (1870) . № 3
Гофнунгсфельд (1870) … № 5 / Довгеньке
Нойбергталь (1870) № 4 / Нейбергталь
Штайнау (1870) ………… № 2/ Старозаводське
Ной-Розенгарт / Ней-Розенгардт
Поселення, засноване Хортицькою колонією у 1878 році, розмістилося у Катеринославській губернії. 20 родин взяли в оренду у держави 8 632 десятини землі терміном на 25 років і заснували два села – Кронсфельд (за два кілометри від села Шонеберг Хортицької колонії) та Ной-Розенгарт (за п’ять кілометрів на захід від Кронсфельда). Право на землю згодом було передано Державному сільському банку, у якого в 1907 р. меноніти викупили цю землю. У 1910 р. населення колонії налічувало 250 осіб. У 1926 р. село Кронсфельд було зруйновано.
Список сел поселення Ней-Розенгарт:
село також відоме, як
Кронсфельд (1880)…….. Удельнєнскоє
Ней-Розенгарт (1878 – 1880) Жмирино
Ней-Самара, колонія (відома також як Плешаново)
Колонія виникла в 1890 р., коли меноніти з Молочної купили 20 388 десятин землі у аристократів Красикова, Плеханова та Богомазова, сплативши за неї 644 416 карбованців. Усього до нової колонії, яка розмістилася у районі Бузулук Самарської губернії (за 400 км на схід від Самари), переїхало 424 родини. Кожна з них отримала від 30 до 60 десятин землі. Назва Ней-Самара повинна була відрізняти нову колонію від Альт-Самари, заснованої у 1859 р.
Плешанівська менонітська церква заснована в 1891 р., а споруда збудована дещо пізніше, в 1900 р. Наступного року члени Менонітської братської церкви спорудили у містечку Лугівському будівлю своєї церкви. В 1909 р. у Донському меноніти-євангелісти збудували церкву, яка згодом приєдналась до Братської церкви. В 1917 р. у колонії мешкало 3 670 осіб. У їх власності знаходилось майже 32 000 десятин землі. Колонія об’єднала 9 приватних маєтків та 14 сіл. У колонії була середня школа, лікарня, два великих магазини, два торгівельних представництва з продажу сільськогосподарських машин, сироварня, кілька майстерень, фабрика меблів, фарбувальна майстерня, три парових та один водяний млини. Громадянська війна майже обійшла мешканців, але після неї багатьох менонітів було заслано у табори. Між 1919 та 1920 роками поселення увійшло до складу новоствореної Башкирської республіки, але з 1922 р. територія стала однією з автономних республік Російської Радянської Соціалістичної Республіки у складі СРСР.
Багато менонітів продовжували жити на цій землі упродовж усього радянського періоду. Лише їхні діти та внуки емігрували до Німеччини. Деякі, колись менонітські села, позникали, але досі збереглося багато пам’яток менонітської культури та побуту, включно з церквами, житловими будинками та млинами. Колишній менонітський будинок у селі Подольськ місцеві жителі перетворили на музей. У ньому відтворена менонітська кімната, де можна побачити багато речей, що належали колоністам. У селі Лугівському, на місці, де раніше стояла середня школа, нещодавно звели невеликий обеліск, як пам’ять про менонітів, які мешкали тут з 1890 до 1990 років.
Список сел колонії Ней-Самара:
село
Анненський (Аннєнский) хутір (1890)
Богомазово (1890)
Ваканов
Долинськ (1890)
Донская (1890)
Ішалка
Калтан (1890)
Каменец (1890)
Клинок
Красиково (1890)
Кутерля (1890)
Луговськ (1890)
Плешаново (1890)
Подольськ (1890)
Слободчик
Югівка / Юговка
Олександерполь (див. колонія Мемрик, розділ 15)
Олександерталь, колонія (відома також як Альт-Самара)
Це була остання колонія, заснована у 1859 р. вихідцями зі Західної Пруссії, які намагалися уникнути військової повинності. Вони осіли у Самарській губернії, де на 9 794 десятинах купленої землі утворили колонію. Колонія розмістилася на відстані 140 км від Самари та 95 км від ріки Волги. Поселення спочатку назвали Альт-Самара. Групу переселенців очолював Клаас Епп-старший. Умовами переселення передбачалося звільнення на 25 років від військової повинності і перенесення строку сплати податків на 3 роки після улаштування. Для того, щоб продемонструвати владі свою платоспроможність, колоністи, купуючи державну землю, погодились на оплату завдатку готівкою. Також передбачалося, що виготовлення та продаж пива, оцту та горілки має обмежитись районом їх проживання. Колоністи дали обіцянку стати взірцевими фермерами. Ферми надавалися лише менонітським переселенцям.
Серед поселенців були ковалі, столяри, мебельники, шевці та кравці, переважно з числа лютеран або католиків, які не отримали землі у власність, але мали можливість збудувати будинки на землі общини. Ферми були ізольовані подібно тому, як в Пруссії, хоча це не було традиційним для менонітських громадах, які надавали перевагу компактному поселенню. Село Реттунгсталь було започатковано для німців-лютеран, але на початку ХІХ ст. меноніти приватно скупили майже усі землі. У 1900 р. були засновані Лінденау, Марієнау та Шенау, пізніше об’єднані в село Краснівка.
Кожне село мало початкову школу, і лише одна середня школа була заснована урядом в Олександерталі. Там само у 1866 р. було збудовано менонітську церкву. У Марієнталі була створена церква Братських менонітів. У поселеннях діяли сироварня, вітряний млин та два магазини.
Список сел Олександерталь:
село пізніше відоме, як
Гротсфельде (1863) / Гротфельд Кротівка
Лібенталь (1870) Любимовка
Лінденау (1870) Краснівка
Марієнау (1870) Краснівка
Марієнталь (1863) Мар’євка
Муравйовка (1863)
Нейгофнунг (1860) Надєждіно
Олександерталь (1859)
Орлов (1867) Орловка
Реттунгсталь (1880-і)
Шенау (1870) Краснівка
Олександергейм
Село засноване у 1889 р. вихідцями з Хортицької колонії на орендованій землі у Булочовській волості Павлоградського повіту Катеринославської губернії. Після 1899 р. тут створили філію Менонітської Братської церкви з Айнлаге.
Олександрівка (див. Герценберг)
Олександрівка / Нейланд (колись Кузьмитське)
Поселення на території площею 1 800 десятин в 1870 р заснували 40 менонітських родин, що прибули з Хортицької колонії. Поселенці взяли в оренду землю у Саксаганській волості Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. В 1911 р. населення села складало 200 осіб. Мешканці належали до Новохортицької менонітської церкви. Село також називали Саксаган.
Олексійфельд
Село, засноване на орендованій землі наприкінці 1880 років, було заселене вихідцями з Хортицької колонії. Розташовано біля села Апостолово, на півночі Заградівки Херсонській губернії
Ольгіно
Поселення виникло в 1895 р., коли 30 родин з с. Темпельгоф та 50 родин з с. Орбеляновка заснували нове поселення на території площею 4 500 десятин. Ольгіно розмістилося у Ставропольській губернії (Північний Кавказ). Мешканцями колонії були меноніти-тамплієри, що належали церкві “Друзів Єрусалиму”. Після завершення 30-річного терміну оренди землі мешканці, які були незадоволені високими цінами, побажали відмовитись від продовження контракту та перебратися на нове місце. Ферми, сади та виноградники становили головне джерело прибутків поселення. На початку Другої світової війни у селах залишилась невелика кількість менонітів, і тамплієрська громада перестала існувати.
Список селищ колонії Ольгіно:
село …………………..відоме, як
Лашарево (1905) Лошкарєво
Миропіль (1910)
Ольгіно (1895)
Романовка (1895)
Поселення навколо Омська
Менонітські поселення навколо Омська були засновані після 1899 р. Перші меноніти, що з’явились у цьому регіоні, оселились саме у м. Омськ. Переселенці з різних колоній утворили поселення на землі колишнього Акмолинського району. В теперішній час частина поселень знаходиться на території держави Казахстан. Першим менонітським поселенням була Чунаєвка (1899 р), що була розташована на захід від р. Іртиш, неподалік від Омська. Село дістало назву від прізвища першого власника. Друга частина села отримала назву Орлов.
Поступово кількість поселень збільшилась, і вони тягнулись на 500 км. уздовж двох боків Транссибірської магістралі. Поселення були розташовані між Петропавловськом та Татарським, але переважно концентрувалися довкола Омська. Оскільки переселенці були досить забезпеченими, тому поселення розвивались динамічно та були цілком успішними. Наближеність до залізниці полегшувала транспортування товарів на ринки збуту. У 1897 р. Петер Вінс, перший з відомих менонітів, який переїхав до Сибіру, організував представництво з торгівлі сільськогосподарським інвентарем. Меноніти володіли нерухомістю та промисловими об’єктами у м. Омськ, Москаленко, Іссик-Кулі та Петропавловську. В Іссик-Кулі також розмістився менонітський лісничий табір. Було в районі і багато менонітських приватних маєтків. За деякими оцінками, меноніти Сибіру володіли від 30 000 до 400 000 десятин землі.
Після революції багато землевласників та промисловців були або вислані, або страчені. Незважаючи на це, підприємницька та господарська діяльність менонітів продовжувалась за часів Ленінської нової економічної політики. У той час населення Омської групи колоній налічувало приблизно 3 512 осіб. У роки Другої світової війни багатьох менонітів з України депортували до цього регіону. Певна кількість поселень все ще існує. В них мешкають нащадки менонітів – засновників колоній. На території сіл збереглася невелика кількість будівель, що належала першопоселенням.
Список поселень , розташованих поблизу від м. Омськ:
село ……………… пізніше мало назву
Азаново
Ачайн
Березівка (1913) (хутір)
Блюменфельд
Богуновка (хутір)
Бородин
Вальдхайм (1911)……….. Аполоновка
Візенфельд (1911)
Гамберг (1903)………… Пучково, Бойевой
Григор’ївка (1910) (хутір)
Девятириковка
Єкатериновка
Ємельяновка
Іванівка ( 1907, хутір)
Кир’янівка (1900)
Корніївка ( 1907)
Кремльовка (1900)
Куломзино
Лузино (1905)
Маргенау (1902)
Маргенфельд ………….. Мар’янівський
Масленовка (1908)
Михайловка
Ніколайфельд ( 1907)…… Ніколайполь
Новодачна (1905)……..
Олександркрон (1906)…… Міролюбовка
Олександровка (1905)
Олексієвка (на схід від Омська)
Олексіївка (на Іссик Кулі)
Орлово (1899)… Орловка
Осипівка
Петрівка (поблизу Омська)
Петрівка (на Іссик Кулі)
Пучково (1903)
Ребрівка (1903)
Розенвальде
Розенорт (1908)…… …..Сонцевка
Скворцово (1906)
Смолянівка
Тігервайде …………. Сонцевка
Тучково
Трусовка (1900)
Федоровка
Фріденсру (1907)………. Сонцевка
Фріденсфельд
Фрізенгов (1901) Перфілєвка
Халдеєвка
Хортиця
Чукреєвка (1899)
Чунаєвка (1899)
Шараповка (1904)
Шелогіно
Оренбург, колонія (відома також як Дєєвка)
Колонія заснована у 1894 р. на 25 000 десятинах землі, купленої Хортицькою колонією на берегах річок Чуран, Уран та Гусяча, що в Оренбурзькій губернії за 80 км від самого Оренбурга. Згодом меноніти придбали ще 1000 десятин землі. Усі земляні наділи були продані братами Дєєвими. Між 1894 та 1903 роками Хортицька колонія купила у цьому ж районі ще 25 000 десятин землі, сплативши за неї по 30 карбованці за кожну. Тут було створено 14 сіл. На початку 1895 р. Молочна колонія придбала 11 000 десятин (по 34 карбованці), заснувавши на них 8 селищ. Кілька сіл було засновано за приватною ініціативою. В околиці Оренбурга переселилося 670 родин. Кожне господарство мало від 30 до 60 десятин земельних угідь.
Перші роки проживання на новому місці були нелегкими: проблеми виникли із-за неврожаїв на землях низької якості, далекої відстані від ринків збуту. Згодом економічні умови поліпшилися – у поселеннях з’явилися млини, столярні та залізні майстерні. Тут почали торгувати сільськогосподарською технікою. У 1907 р. було засновано середню школу у селі Преторія, у 1918 р. – Дєєвці, у 1920 р. – Клубниковому. У Кам’янці з 1923 до 1927 рр. діяла школа з вивчення Біблії. У 1910 р. населення колонії налічувало 2 400 осіб.
Менонітська церква, яка спочатку була філією Хортицької менонітської церкви, мала дві громади. Перша знаходилась у Дєєвці, друга – у Миколаївці. Остання збудувала церкви у Степанівці (1904 р.) та у Черно-Озерному (1906 р.). Менонітська Братська Церква, спочатку філіал церкви в с. Айнлаге, мала свої будівлі у Кам’янці (1900 р.), Клубникові (1906 р.) та с. Карагуї.
Після революції усі поселення були об’єднані в єдину муніципальну Уральську волость з центром у с. Кичкас. В 1921 р. у поселенні внаслідок неврожаїв почався голод. На допомогу прийшов Центральний менонітський комітет. В 1926 р. населення колонії налічувало 5 767 осіб. Деякі мешканці у ті роки емігрували до Північної Америки. Багато менонітів намагалось виїхати після 1929 р., на початковому етапі колективізації, але вони зуміли доїхати тільки до столиці ( Москви), звідки їх повернули назад. Дозволу на еміграцію влада не дала. Німецькі війська під час війни не дійшли до цього, далекого від кордонів регіону, і тому меноніти не були депортовані. Більшість членів конгрегацій лише за теперішніх часів виїхала до Німеччини. У поселенні збереглися деякі менонітські будинки, у тому числі дім-стайня у с. Кичкас, який перетворили на музей менонітської історії та побуту.
Список Оренбурзьких селищ:
село також відоме, як
Аліссово (1895) Аліссовка
Дєєвка (1894) № 5/Ждановка
Добрівка (1902) № 11
Долинівка (1902) № 9
Зеленоє (1897)
Каменка (1894) № 4
Камишеватка (1895) Камишево
Канцеровская (1894) № 3/Сипай
Карагуй (1895)
Кичкас (1902) № 12
Клубниково (1895)
Кубанка (1895)
Любимовка (після 1895)
Миколаївка (1895) № 6
Петрівка (1895) № 2
Погорноє (після 1895)
Преторія (1902) № 14
Родничноє (після 1902) № 10
Романовское (1895) № 8
Сабангуловское (після 1895)
Степановская (1895)
Суворівка (1902) № 13
Федоровка (1897) № 7
Хортиця (1894) № 1
Черно-Озерноє Черноє Озеро
Оссокино (див. колонія Мемрик, розділ 15)
Павлодарські поселення
Це менонітське поселення заснували в 1906 р. вихідці з різних колоній на 14 000 десятинах землі, які знаходились на березі р. Іртиш Павлодарського району Сибіру. Більшість земельних угідь російський уряд надав менонітам безкоштовно. Перше село Ребрівку заснували на західному березі Іртиша, а потім, у 1920-х, його перенесли на східний берег. У селі Сабарівка збудували середню школу. Богослужіння проводили у школах та приватних будинках, і тому часто прихожани Менонітської церкви та Братської менонітської церков молилися разом.
Села, що розмістилися неподалік від Павлодару, розвивались у сприятливих економічних умовах, неподалік від ринків збуту, але більшість переселенців жила незаможно. До труднощів додалися ще й зимові морози та сильна спека, до яких меноніти не були призвичаєні. Щоб огородити себе від вітру та піску, мешканці обсаджували свої господарства деревами, а хати найчастіше зводили з необпаленої цегли, але за взірцем тих, які мали у європейській Росії. У 1925 р. Павлодарська колонія налічувала 2 736 мешканців. За часів Другої світової війни сюди висилали менонітів із європейської частини СРСР.
Список селищ колоній поблизу м. Павлодар
село також відоме, як
Поселення Ребрівка:
Борисівка Борисовський (1906)
Милорадовка (1906)
Ребрівка (1906)
Поселення Тас-Кудук:
Гальбштадт (1906)……… Наташино
Гнаденталь (1906)…………Борисовка
Штейнфельд (1906)………..Ольгіно
Поселення Талди-Кудук:
Константинівка (1906) Констянтинівський
Ровнопольє (1906)
Поселення Турсун-Бей:
Надарівка (1906) Надаровський / Турсумбай
Ольгіно (1906)
Райнфельд (1906) Чистопол’є
Поселення Мосде-Куль:
Доминскоє (1906) Ебенталь
Раєвка (1906) Раєвскоє / Альтонау
Сабарівка (1906)
Софиєвка (1906) Фриденсфельд
Песочноє (відоме також як Безенчук)
Петрівка (див. колонія Науменко)
Плешаново (див. колонія Ной-Самара)
Ровнополь (див. Ебенфельд)
Садовая (див. Садовоє)
Садовоє (відоме також як Садовая)
Поселення було засноване в 1910 р. на 5 945 десятинах землі, за яку хортицькі меноніти сплатили 1 350 000 карбованців. Сюди переселилися 43 родини. Поселення розмістилося на місці колишнього помістя Садовоє у Бобровському районі Воронезької губернії. Від помістя залишився ще й цукровий завод. 18 менонітських родин оселилися у селі Василівка, стара назва якого була «Анна». Решта родин заснували приватні господарства. Рік 1912 обернувся для фермерів трагедією. Через сильні морози вимерзли усі посіви цукрового буряка. Це привело родини до повного банкрутства. Довелося продати землю, більшість поселян втратила усе, що мала. До 1913 р. усі менонітські родини покинули Садове.
Самойлівка, колонія
Колонія була утворена у 1888 р. менонітами з Молочної на угіддях на півдні Харківської губернії. В 1905 р. населення налічувало 239 осіб.
Список селищ колонії Самойлівка:
село також відоме, як
Ново Степноє (1888) Новостепная
Рисково (1888)
Самойлівка (1888)
Шестаковка (1888) Шостаковка/ Шестаково
Славгород, колонія (відома також як Барнаул)
Колонію площею 60 000 десятин в 1907 р. заснували меноніти – вихідці з різних колоній. Угіддя знаходились у віддаленій частині Кулундайського степу, що у Західному Сибіру, поблизу Томська. Традиційно ті землі були населені племенами скотарів-кочівників. Цю землю меноніти отримали безкоштовно. Уряд також зробив знижку на подорож новопоселенців залізницею, виділив їм грошову допомогу та звільнив від сплати податків. Перші поселення виникли у 1907 р., де осіли меноніти з колоній Оренбург, Молочна, Заградівка та Хортиця. Перші роки адаптації були складними. Відстань до Транссибірської залізниці складала 160 км. Менонітів допікали морозні та довгі зими. Вегетативний період був коротким.
До 1911 р. ця колонія мала назву Барнаул, а після 1911 р. їй надали нове ім’я – Славгород. В 1909 р. на відстані 16 км на південь від колонії, неподалік від залізничної колії було засноване містечко Славгород. Спочатку колонія налічувала 36 селищ. Згодом до них додалися нові поселення. Адміністративним, культурним та релігійним центром колонії стало село Орлово. Тут розмістилися адміністрація волості, пошта, лікарня та середня школа. Середні школи також було відкрито у Шенталь, Гнаденгаймі та Олександерфельді. Притулок для дітей збудували у Гальбштадті. Громада Славгородської менонітської церкви сформувалась в 1908 р., але пізніше вона розділилася на п’ять общин, які згодом стали незалежними. Також в 1908 р. виникла громада Менонітської братської церкви. Спочатку вона розпалася на п’ять общин, але згодом, в 1917 р., їх кількість збільшилась до дванадцяти. Частина менонітів переїхали до Славгорода, де заснували млини, фірми з продажу сільськогосподарської техніки, продуктові магазини, включаючи магазин сухофруктів.
В 1916 р. поселення розділили на два різні адміністративні райони з центром у місцевому с. Хортиця. В 1923 р. обидва центри були підпорядковані радянській адміністрації. До1925 р. Славгородська колонія збільшилась до 58 сіл із загальним менонітським населенням 13 000 осіб. Деякі з родин пізніше емігрували до Північної Америки, а решта зазнали переслідувань за часів колективізації та розкуркулення. Хоча нині деякі поселення все ще населені менонітами, ніяких архітектурних свідоцтв тих далеких часів не збереглось.
Список селищ колонії Славгород
село також відоме як
Березівка (1908) Долгий
Блюменорт (1908) Подснєжноє
Візенфельд (1908) Степноє
Гнаденфельд (1908) Мірноє / Угловоє
Гнаденгейм (1908)
Голенькоє
Грюнфельд (1908)
Гальбштадт (1908)
Гохштадт (1908)
Ебенфельд (1908)
Караталь (1908)
Клефельд (1908)
Ландскроне (1908) Анновка
Лібенталь
Ліхтфельд (1908)
Марківка (1908)
Миколайполь (1908)
Ніколайдорф (1908)
Олександеркроне (1908)
Олександерфельд (1908) Гришковка
Олександрівка (1908)
Олексійфельд (1908)
Орлово (1908)
Протасово (1908)
Рейнфельд (1908)
Розенгоф (1908)
Розенфельд Розенвальд
Суворівка
Тіге (1908)
Фріденсфельд (1908)
Хортиця (1908)
Чернавка (до 1919)
Шуманівка (1908)
Шенау (1908)
Шенвізе (1908)
Шензее (1908)
Шенталь (1908)
Шенфельд
Щеневка (1908)
Поселення Бас Агаш:
Долинівка (1908)
Суворівка (1908)
Поселення Фюнфзігер:
Гнаденгайм (1910) Катеринослав
Сергіївка (1912)
Фернгейм (1910)
Поселення Глядень:
Глядень № 1 (1908) Ліхтфельде
Глядень № 2 (1908) Ебенфельд
Глядень №3 (1909) Іванівка
Глядень № 4 (1909) Случайноє
Поселення Пашня:
Ананьєвка (1912)
Григор’ївка (1912)
Єкатериновка (1912)
Желанівка (1914)
Марківка (1912)
Поселення Саратов, також відоме як Зібцигер-Ахтцигер:
Зільберфельд (1912)
Миколаївка (1912)
Саратов (1912)
Хорошеє (1912)
Поселення Свистуново:
Долинівка (1908)
Черневка (1908)
Поселення Шаяши:
Миколаївка (1908)
Олексієвка (1908)
Тетьянівка (1908)
Суворовка, колонія
Колонія виникла у 1894 р., коли 80 менонітських родин із Заградовки заснували село Ніколайфельд та переселилися на 4 000 десятин землі у Ставропольській губернії (Північний Кавказ). Землю орендували у Великого князя Михайла Миколайовича Романова (1832 – 1909). Невдовзі переселенці з Кубані заснували село Гроссфюрстенталь. У ньому не було колодязів, дощів випадало мало, і це створювало велику проблему з водопостачанням як питної води, так і для зрошування. В 1926 р. населення колонії площею 5 600 десятин збільшилося до 1 000 осіб. У роки Другої світової війни меноніти с. Суворовки були депортовані до таборів.
Список селищ колонії Суворовка:
село
Аріваль (1899)
Гроссфюрстенталь (1899)
Лаварово (1899)
Ніколайфельд (1894)
Тамбов
В 1914 р. Хортицька колонія набула 4 546 десятин землі від графа Волконського, сплативши за неї 1 545 640 карбованців. На жаль, Перша світова війна, що незабаром розпочалася, перешкодила заснуванню на тій землі менонітських селищ.
Темпельгоф
Поселення виникло в 1868 р. на 1 000 десятинах орендованої землі, яка знаходилась біля підніжжя Кавказу на березі ріки Куми на Кубані (Ставропольська губернія). Головним промислом мешканців селища було вирощування винограду та виноробство. Церковна та адміністративна влада були об’єднані. Село Темпельгоф заснували прихожани церкви “Друзі Єрусалиму” з села Гнаденфельд колонії Молочної. Інше село, Орбеліановка, заснували німецькі переселенці з Бессарабії. Коли у 1896 р. закінчився термін оренди землі, мешканці переїхали до Ольгіно, за 130 км на північний захід.
Список селищ поселення Темпельгоф:
село
Орбеліановка (1868)
Темпельгоф (1868)
Терек, колонія
Колонія заснована в 1901 р., коли меноніти з Молочної викупила 24 800 десятин земельних угідь на березі р. Сулак, що на Кавказі, неподалік від Каспійського моря. За землю братам Львовим колонія сплатила 992 000 карбованців. На нові землі переселилося 536 родин, кожна з яких отримала від 40 до 80 десятин землі. Перші роки для поселенців були невдалими через неврожай. Але згодом, коли фермери прорили канали та навчилися зрошувати землю, землероби могли збирати по два врожаї за рік. Особливо гарними були виноградники та фруктові сади. З часом поселенці побудувати млини, цегельні, столярні майстерні та кузні. Колоністи відкрили продуктові магазини, книгарні та банки. У районі було знайдено нафту, і кілька сіл підписали угоди з нафтовидобувними кампаніями про видобуток нафти. Це приносило додатковий дохід. У 1905 р. населення колонії налічувало 1 655 осіб.
Меноніти збудували церкви в 1908 р. у селищах Харч та Мюдельбург, а Братська менонітська конгрегація існувала у Тальмі. Практично кожне село мало школу. У Тальмі вона була двокімнатною. У лютому 1918 р. більшість колоністів повернулись до Молочної та Кубанської колоній, а ті, що повернулися, прожили тут недовго. В 1925 р. більшість менонітів Терекської колонії емігрували до Канади.
Список селищ колонії Терек
село також відоме як
Агракан (не заселене) № 16
Акташ (не заселене) № 17
Вандерло (1901) № 1
Камишлак (1904) № 14
Каплан (1904) № 15
Константинівка (1901) № 4
Мар’яновка (1901) № 7
Миколаєвка (1901) № 9
Мюдельбург (1901) № 10 / Мідельбург
Олександрівка (1901) № 6
Остгейм (1901) № 12
Преторія (1901) № 11
Рорбах (1901) № 8
Сулак (1901) № 5
Тальма (1901) № 3
Таранівка (1901) № 13
Харч (1901) № 2
Тракен (відоме також як Конозавод)
Поселення виникло у 1927 р. Воно розмістилося на північ від Ставрополя (Кавказ). За часів непу з’явилася можливість закласти чотири менонітські села. Кожен фермер заснував своє господарство на 55 десятинах землі у дикому степу.
Тракт (див. колонія Ам Тракт)
Трубецьке
Поселення з’явилося у 1904 р. Його Засновниками були 80 менонітських родин з Молочної. Площа поселення становила 4 000 десятин землі. Трубецьке розмістилося у Козацькій волості Херсонської губернії. Меноніти орендували землю у князя Трубецького.
Список селищ колонії Трубецьке:
село
Волод’ївка (1904)
Ново Миколаївка (1904)
Уфа (див. Давлеканово)
Фріденсфельд (див. колонія Борозенко, розділ 10)
Фюрстенленд, колонія (див. розділ 9)
Черноглаз
Село засноване у 1860 р., коли 25 родин з Хортицької колонії придбали 1 000 десятин землі у Новопокровській волості Катеринославської губернії. У 1898 р. населення налічувало 134 особи. Мешканці були прихожанами Ніколайфельдівської менонітської церкви. Меноніти називали село Гергардсталь або Єгорополь.
Шляхтин, колонія (див. розділ 14)
Шонфельд, колонія (див. розділ 11)
Хортицька колонія (див. розділ 4)
Централь
Село виникло в 1909 р. і було розташовано у Воронезькій губернії. Централь заснували 30 менонітських родин з Хортиці. Площа угідь становила 2 725 десятин. За землю було сплачено 517 750 карбованців.
Юденплан (відоме також як колонія Ебраер)
У 1847 р. російський уряд заснував єврейське сільськогосподарське поселення.
Опікунська контора, який на той час розташовувався в Одесі, запросив німців, переважно менонітів, переселитися до селищ, де мешкало багато єврейських громад з метою організації взірцевої ферми для навчання євреїв веденню сільського господарства. Меноніти виконували роль консультантів у новостворених селах. Менонітським консультантам платив уряд, а звітували вони перед Опікунською конторою.
Поселення було створене приблизно за 130 км на захід від Хортиці у Херсонській губернії на родючій землі, яка добре зволожувалася притоками Дніпра. Два перші селища, Ізлучисте та Кам’янка, брали свої початки ще з 1800 років. Інші села були зовсім новими. Їхні назви походили від тих місць, звідки переселились євреї, що їх населяли. Більшість євреїв за професією були торгівцями та ремісниками. Меноніти, що прибули з Молочної колонії, назвали це експериментальне поселення Юденплан.
Серед менонітів, що мали передати свої господарські навички, було 50 родин вихідців з колонії Молочна. Незважаючи на те, що вони із сумнівами погодилися на цю пропозицію, для безземельних менонітів то був дуже добрий шанс придбати власну землю, а разом з цим усі права та привілеї, що мали землевласники. Кожна менонітська сім’я отримала по 40 десятин, довготермінове звільнення від податків та право організовувати та керувати власними школами, утворювати власну, окрему від єврейської, адміністрацію.
У кожному селі оселилося приблизно 8 менонітських та 40 – 60 єврейських родин. На відміну від чіткого планування менонітських сіл, єврейські переселенці жили дуже скупчено. Наприклад, таке село як Нововітебськ мало дві головні вулиці та кілька бічних. Меноніти власне оселились на цих бічних вулицях, по сусідству з одного боку вулиці. Їхні будинки та стайні з високими дахами та фронтонами контрастували з низькою забудовою євреїв. Земляні наділи менонітських родин були розкидані поміж єврейських.
Меноніти, які мали показати приклад фермерства, були спочатку бідними безземельними селянами. З часом усе більше євреїв почали переїжджати до великих міст, відтак меноніти орендували у них вивільнену землю. До єврейських сел також переїхали менонітські купці, торгівці та ремісники. У результаті в Юденплані, населення якого налічувало 5 000 осіб, оселилося до 160 менонітських родин – від 500 до 800 осіб.
Спочатку менонітські колоністи вважалися прихожанами Хортицької менонітської церкви, а згодом стали членами громади Ной-Хортицької Церкви у колонії Баратов. У 1888 р. тут утворили філіал Менонітської братської церкви. У кожному селі діяла менонітська школа, а церква була заснована тільки у Нововітебську. Споруда храму розміром 14,6 х 7,3 м і заввишки 3 м, збудована у 1862 р., була дерев’яною. Оскільки її не опалювали, взимку вона не функціонувала, а богослужіння відправляли по черзі у приватних будинках.
Інноваційний для російського уряду експеримент, який мав на меті зблизити дві етнічні та релігійні меншості під керівництвом однієї неефективної адміністрації, виявився невдалим. Оскільки у кожному селі одночасно діяло дві влади та дві окремі школи, а кожна громада мала своїх лідерів, між євреями та менонітами постійно виникали конфлікти з приводу розподілення поля та пасовища. У 1880-х роках уряд адміністративно та фізично розмежував менонітські та єврейські землі.
Для менонітів, які звикли проживати в однорідному самоврядовуваному середовищі, досвід Юденплану виявився дуже негативним. Уряд, який освідомив провал експерименту залучення єврейських громад до сільського господарства, у 1880-х роках видав кілька несприятливих для євреїв законів. Щоправда, деякі євреї вважали експеримент надзвичайно вдалим.
Стосунки між двома громадами з часом поліпшилися, хоча товариські взаємини між людьми були мінімальними. Трагедією для євреїв обернулася німецька окупація 1941 р. Більшість з них не виїхали на схід, сподіваючись, що німцям слід довіряти так само, як вони багато років звикли довіряти своїм німецькомовним сусідам. Усі євреї, що залишилися у Юденплані, були знищені гітлерівцями за часів Голокосту. У селі Новоподільському збереглися дві єврейські братські могили: у першій були поховані дорослі, а у другій – діти.
Меноніти проживали у поселенні до 1943 р., аж поки вони не залишили домівки та не виїхали під час відступу німецької армії. Села було зруйновано. До наших часів від менонітського минулого тут залишилося небагато. У місті Новоподільське досі стоїть будинок, у якому колись містилася менонітська школа. Цегляні стіни будівлі викладені голландською кладкою, типовою для усіх менонітських будівель Південно-Східної України. Також традиційними для менонітської сільської архітектури є декоративні елементи, що прикрашають вікна, парапет та бордюр споруди.
Список сіл поселення Юденлан
село відоме, як?
Ізлучистая (1847) Ізлучисте
Кам’янка (1847) Каменка
Нововітебськ (1847) Нововітебське
Новожитомір (1847) Новожитомир
Новоковно (1847) Новоковне
Новоподольськ (1847) Новоподільське
Язиково, колонія (див. розділ 12)
Яковлево (див. розділ 8)
Яковлєво (відоме також як колонія Яковлево)